Друк

КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ЯК ЗАПОРУКА ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПРАЦІВНИКІВ ТА РОБОТОДАВЦІВ ТА ШЛЯХ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА МІЖ НИМИ

З проголошенням самостійного державного розвитку і переходом економіки України до ринкових відносин розпочався процес оновлення всього суспільного життя, в тому числі і сфери регулювання відносин у галузі праці. Це важкий і суперечливий процес, який потребує створення умов та механізму соціального захисту прав як працівників, так і роботодавців, узгодження їх інтересів та обов’язків.

         Актуальність даної теми полягає в тому, що колективні договори є одним із основних регуляторів трудових відносин і вони є дуже важливими на даний період сучасного економічного життя, адже мета їх укладення - це узгодження інтересів найманих працівників і роботодавців та врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин.

 

         В Україні правове регулювання колективних договорів і угод здійснюється відповідно до вимог Конвенції Міжнародної організації праці № 98 про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів (1949 р.), Конвенції МОП № 154 про сприяння колективним переговорам (1981 р.), які були ратифіковані нашою країною, а також вимог Кодексу законів про працю, Закону України “Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. 

         Колективний договір є і надалі залишається основним документом локальної дії на підприємствах. Укладення колективного договору значною мірою сприяє регулюванню виробничих і трудових відносин, підвищенню ефективності виробництва та зміцненню дисципліни, поліпшенню умов та

охорони праці, посиленню соціального захисту працівників та їх сімей.

         Відповідно до ст. 1 Закону України "Про колективні договори і угоди" колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, власників та уповноважених ними органів.

         Колективний договір за своєю сутністю становить форму і метод розв'язання соціально-економічних проблем і регулювання трудових відносин між найманими працівниками та роботодавцями, за допомогою яких забезпечуються співробітництво і узгодження їх інтересів шляхом переговорів, взаємних поступок і компромісів для досягнення соціального миру та стабільності. Такі відносини прийнято називати відносинами соціального партнерства, тобто колективний договір є актом соціального партнерства між роботодавцем та найманими працівниками в особі профспілок, а в разі їх відсутності інших уповноважених на представництво осіб та органів.

         Розбіжності в інтересах між роботодавцем і найманими працівниками можуть вирішуватися або методом індивідуальних переговорів між працівниками і роботодавцями, або нормативним врегулюванням питань державою або якоюсь іншою третьою стороною, або в односторонньому порядку власником в особі роботодавця. Разом з тим соціальне партнерство між найманими працівниками і роботодавцем містить ефективний механізм вирішення конфліктів, задоволення вимог без значних втрат. Світова практика також свідчить про те, що саме через соціальне партнерство, тобто соціальний діалог, можуть бути примирені і скориговані інтереси різних верств населення з метою отримання соціально прийнятних результатів.

         Ні Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП), ні Закон України "Про колективні договори і угоди" (далі - Закон), не містять точного визначення  колективного договору. Але ті ознаки, які є у багатьох статтях КЗпП України та у названому Законі, дають підстави визначити колективний договір як угоду, котра укладається для узгодження інтересів на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, що використовують найману працю і мають права юридичної особи, між власником або уповноваженим ним органом (особою), з одного боку, і виборними органами первинних профспілкових організацій, а в разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів - з другого, яка містить зобов'язання сторін щодо врегулювання трудових, виробничих чи інших соціально-економічних відносин і нормативні положення, які встановлюють умови праці, її оплату, режими робочого часу та часу відпочинку тощо, а також додаткові, порівняно із законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

         Таким чином, колективний договір являє собою локальний правовий акт, в якому конкретизуються умови праці з урахуванням специфіки підприємства, установи, організації та його економічних можливостей.

         КЗпП стає актом, який встановлює і закріплює основні принципи та положення, мінімальні гарантії та способи захисту трудових прав, а більшість питань, пов'язаних з регулюванням умов праці та її оплати, наданням соціальних благ та переваг, вирішуються у колективному договорі. Роль колективних договорів у сучасний період настільки підвищилася, що всю систему регулювання праці нерідко називають колективно-договірною.

         Після прийняття МОП Конвенції № 98 від 1949 р. "Про застосування принципів права на організацію і ведення колективних договорів" та Рекомендації № 91 від 1951 р. "Про колективні договори" система колективних договорів одержала загальне визнання. 

         При укладенні колективних договорів перш за все слід керуватися КЗпП і Законом України від 1 липня 1993 р. "Про колективні договори і угоди", який розроблено з урахуванням міжнародних норм, конвенцій та рекомендацій МОП, світового досвіду і особливостей економічного розвитку та соціального стану суспільства.

         Цей Закон регулює сферу і порядок укладення колективного договору, визначає зміст, порядок ухвалення та реєстрації.

         При укладенні колективного договору слід ураховувати також:

- Господарський кодекс України (статті 65, 69);

- Закон України "Про соціальний діалог в Україні";

- Закон України "Про охорону праці";

- Закон України "Про оплату праці";

- Закон України "Про відпустки";

- Закон України «Про зайнятість населення»;

- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»;

- Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні";

- Закон України "Про професійні спілки, права і гарантії їх діяльності" та інші нормативно-правові акти, якими керуються ті чи інші підприємства, організації, установи.

         Обов'язковими при укладенні колективного договору є й положення, передбачені у ст. 5 Закону України "Про колективні договори і угоди", норми Територіальної, відповідних Галузевих та Генеральної угод.

         Нагадаємо, що на даний час на території країни діє Генеральна угода про регулювання основних принципів і норм реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин в Україні на 2016 - 2017 роки від 23 серпня 2016 року зі змінами, де передбачено, що угода є основою для розроблення та укладення галузевих і територіальних угод, колективних договорів. На території області діє Територіальна угода між Запорізькою обласною державною адміністрацією, Запорізькою обласною федерацією роботодавців та Запорізькою обласною радою профспілок на 2017-2020 роки.

         Колективний договір укладається також на підставі зобов'язань роботодавця, з одного боку, і трудового колективу - з другого. Ці зобов'язання можуть стосуватися різних проблем і сфер розвитку підприємств, установ, організацій.

         Світовий і вітчизняний досвід свідчить про те, що численні проблеми, пов'язані з умовами праці, можна і потрібно розв'язувати шляхом переговорів між роботодавцями та найманими працівниками, кінцевим результатом яких є документальне укладення та повідомна реєстрація у встановленому законодавством порядку колективних договорів. Соціальне партнерство та співробітництво можуть привести до згоди і подальшого соціально-економічного прогресу підприємств, установ та організацій і стати запорукою захисту прав та інтересів усіх категорій працівників. 

 

Підготовлено головним спеціалістом відділу питань праці управління соціального захисту населення Токмацької міської ради Жовніренко Ю.А.