Друк

Історична довідка

Історія м. Токмака

У давні часи через степи Північного Приазов'я пройшло багато племен і народів. «Велике переселення» народів відбувалося до середини II тисячоліття нашої ери. Більшість із них залишила свій слід у вигляді курганів або інших пам'ятників. Буйне різнотрав'я приваблювало кочові скотарські племена у Північне Приазов'я або Лукомор'я.

Стоянки давніх людей розташовувалися у долинах річок, у низині та поблизу води. На місті стоянок знайдено сліди землянок і вогнищ, знаряддя праці, глиняний посуд, кістки численних тварин.

Археологи знаходять у курганах поховання різних історичних епох, різних археологічних культур: азоводніпровської, ямної, катакомбної, зрубної, скіфської, сарматської і пізніх кочівників.

Вчені досліджували поховання ямників біля м. Токмака, с. Садове, с. Жовтневе, с. Заможне, с. Виноградне, с. Долина в 1952р. та 1980-1984 рр. У цих могилах були знайдені скелети людей, вони лежали на спині із зігнутими ногами, колінами вгору. У ямних похованнях знайдено невелику кількість речей: глиняний посуд з округлим дном, наконечники стріл, скребки, ножі з кременю, з міді, мотики і гарпуни із рогу оленя, підвіски і намисто із кості, бронзи, бронзові ножі і шила, кам'яні наковальні та пест, кістки тварин (корів, коней та інших). Більшість пам'ятників ямної культури відкрито в долині р. Молочної, де досліджено близько 300 могил.

У II тисячолітті до н.е. одночасно з племенами ямної культури, змінюючи їх, територію нашого краю населяли племена катакомбної культури. Вони так названі по типу могили з катакомбою. Основним заняттям катакомбників було пастуше переселищне скотарство та примітивне землеробство. У цих напівосідлих племен домінуючим було вівчарство.

Також у племен катакомбної культури були розвинуті ткацтво, виготовлення орнаментованої кераміки, кам'яних знарядь (сокир-молотів, бойових сокир, булав), металевих знарядь, зброї та прикрас.

Особливе місце в археологічній науці зайняв Чунгульский курган – святилище, на якому катакомбники відправляли культові обряди, присвячені богам.

Більшість поховань давніх людей досліджених вченими в нашому краї, відносяться до племен катакомбної культури, які були виявлені біля с. Жовтневе, с. Садове, с. Заможне, с. Виноградне, с. Долина у 1952 р. та 1980-1985 рр.

У похованнях катакомбників виявлено керамічний посуд з багатим орнаментом, бойові кам'яні сокири, дротики з бронзовими наконечниками, колчан та стріли з крем'яними наконечниками, бронзові знаряддя праці, шкіряний одяг, колеса від колісниць та інше. На особливу увагу заслуговують чудово орнаментовані та поліровані кам'яні сокири – символ влади вождів племен.

Унікальними були знахідки в похованнях катакомбників більш ніж 30 поховальних масок та напівмасок з глини, які розмальовувалися вохрою, біля с. Жовтневе, с. Заможне, с. Виноградне. Це ціла портретна галерея давніх людей. Пишність ритуалу та велика кількість речей в похованнях з глиняними масками свідчать про поховання знатних людей – воїнів-колісничих чи родо-племених вождів.

На території Токмацького району археологи знайшли скіфські поховання біля м. Токмака, с. Садове і с. Виноградне, які були пограбовані ще в давнину. Так, в 1983 р. біля с. Виноградне було виявлено скіфське жіноче поховання, яке пограбували ще в давнину. В похованні були знайдені лише бронзове дзеркало, два маленькі грецькі лекіфи-горщики для пахощів, залізний ніж, намисто з раковин каурі. Навіть по цих знахідках можна зробити висновок про первісне багатство цього поховання.

Унікальним був Чунгульский курган біля с. Заможне Токмацького району, в якому київські археологи на чолі з В.В. Отрощенко та Ю.Я. Рассамакіним досліджували поховання знатного половця в 1981 році. Біля впадіння р. Чунгул в р. Молочну знаходився курган шестиметрової висити. Навколо поховальної ями лежали скелети п'яти коней зі збруєю та сідлами, які були прикрашені срібними з позолотою бляшками. Поховальний інвентар половецького хана складав майже 250 знахідок, серед яких засліплював блиск златотканого кафтану,що був прикрашений золотим бісером , бляшками та персні , золоті гривні – символ влади. Поховання половецького хана в Чунгульському кургані за своєю цінністю єдине поховання в Україні.

В давньоруських літописах згадується битва київських князів Святополка Київського та Володимира Мономаха з половцями на річці Молочній у 1103р. Літописець Нестор так описує ці події в «Повісті минулих літ»:

«У день четвертого квітня велике спасіння прийшло на руську землю – перемога збулася над ворогами нашими.»

А де ж місце битви? Знаменитий наш земляк М.П. Киценко та інші краєзнавці пов'язують його з Різною балкою, що біля с. Жовтневе та за 8 км на південний захід від м. Токмака. Старожили с. Жовтневе свідчили про знахідки порубаних кісток, давньоруських кольчуг та амфор після дощів у балці Різаній. У 80-ті роки на полі біля Чунгульського ставка знайшли давньоруську кольчугу. Отже, ця битва проходила на великій території від м. Токмака до с. Жовтневе.

Запорозькі козаки поклали початок господарському освоєнню Токмацького краю. Джерела свідчать, що у 17- 18 ст. запорожці займалися промислами в долині р. Молочної та на узбережжі Азовського моря \полювали на диких тварин, ловили рибу, збирали сіль\. В середині 18 ст. в долині р.Молочної з являються зимівники запорозьких козаків.

Отже, першими поселенцями нашого краю були запорозькі козаки.

Систематична і правильна колонізація нашого краю почалася лише після приєднання Крима до Росії в 1783 році. Після поселення у 1784 р. на р.Токмак державних селян із сіл Водяного і Балок Дніпровського повіту та Комарівки і Санжарівки на Полтавщині, влада зафіксувала появу села Токмак, яке з’явилося далеко в безлюдному степу. Село Токмак довгий час було єдиним значним населеним пунктом Північної Таврії.

29 січня 1787 р. були затверджені «присутственние места» загальні для Дніпровського та Мелітопольського повітів, які тимчасово були розміщені в селі Токмак. З 12 грудня 1796 р. «присутственние места» нового Маріупольського повіту були призначені в селі Токмак, яким підпорядковувались значні території Північної Таврії. В середині 19 ст. населення села складало близько 6 тис. чол., а 1862 р. - 7970 чол. Село Токмак досягло значних розмірів і простяглося на 6 верств уздовж р. Токмак, тому за указом урядового сенату від 28 серпня 1861 р. село було затверджене містечком з величною назвою Великий Токмак.

В середині 19 ст. Великий Токмак став значним центром торгівлі, чумацького промислу, ремесла, переробки продукції сільського господарства. На початку 60-х років у містечку налічувалось 34 підприємства з переробки сільськогосподарської продукції та 40 майстерень для виготовлення і ремонту сільськогосподарських знарядь.

У містечку Токмак було 11 купців, проходили три значні ярмарки, на які прибували близько 50 купців із міст Павлограда, Олександрівська, Катеринослава, Оріхова, Харкова, Новомосковська, Бердянська, Маріуполя, Таганрогу, Мелітополя, Феодосії, Керчі, Кременчука, Бахмута, Херсона та 50 купців із Обояні Курської губернії.

На початку XIX століття у відповідності з царським указом відбувається заселення німецькими колоністами лівого берега річки Токмак та по річці Молочній. Німецькі поселенці заснували колонії.

Основним заняттям німецьких колоністів було сільське господарство. Господарська система менонітів була більш раціональною, ніж у місцевих селян.

Заняття ремеслами в німецьких колоніях сприяло розвитку землеробської культури.

Ремесло було з самого початку розвинуте у німців, але особливо у менонітів. Серед них було багато ковалів, столярів, екіпажних майстрів, годинникарів, кравців, ткачів, мірошників, суконщиків. Вироби німецьких майстрів відрізнялися високою якістю й чудовим виглядом.

Найбільшого поширення в нашому краї набули заводи по виробництву цегли та черепиці.

У Великому Токмаку знаходився один з найбільших цегляних заводів купця І. Литягіна, на якому 8 робітників виробляли 100 тисяч штук цегли на рік на суму 1000 карбованців сріблом.

Швидкий розвиток сільськогосподарського виробництва сприяв виникненню та розвитку промислових підприємств з переробки продукції сільського господарства, але особливо майстерень для виготовлення та ремонту землеробських машин, знарядь. На початку 60-х років XIX століття у Великому Токмаку налічувалось 34 підприємства з переробки сільськогосподарської продукції та 40 майстерень для виготовлення та ремонту сільськогосподарських та інших знарядь.

У 1882 році у Великому Токмаку засновується завод землеробських машин та знарядь І.І. Фукса – німецького підданого. А у 1885 році поряд засновується завод землеробських машин та знарядь Клейнера – австрійського підданого. Ці підприємці починали своє виробництво з майстерень для ремонту та виготовленню сільськогосподарських машин, знарядь. Спочатку на кожному з цих підприємств працювало по 200 робітників, які виготовляли букери, сіялки, жниварки. Про швидкий розвиток заводу І. Фукса свідчать архівні джерела. Так, у 1905 році на цьому заводі було виготовлено 1000 букерів, 2000 сівалок, 1000 жниварок, які виготовляли 300 робітників.

А у 1910 році – 4000 букерів, 5500 сівалок, 4000 жниварок, які виготовляли 400 робітників.

У середині 1890-х років була побудована Токмак-Гальбштадська з'єднувальна вітка залізниці, що відігравала важливу роль у розвитку промисловості та товарного виробництва зерна в нашому краї.

Економічному зростанню містечка сприяло будівництво залізниці. У 1910 році добудували залізницю між станціями Федорівка-Великий Токмак-Цареконстантинівка. На цій лінії побудували станцію Великий Токмак. Нова залізниця одержала назву Токмацької.

У Великому Токмаку наприкінці XIX століття було утворено акціонерне товариство «І.В. Клейнер і К». У цей же час почали працювати машинобудівний та чавуно-ливарний заводи Бергера та Загореліна, які на початку XX століття об'єднались у товариство «Тріумф». Це підприємство випускало малопотужні нафтові двигуни «Тріумф». У 1913 році на цьому підприємстві було зайнято 193 робітники. Збільшилась кількість робітників й на інших підприємствах та в ремісницьких майстернях.

Статистичні джерела свідчать, що у 1914 році в містечку Великому Токмаку налічувалось 2850 дворів та 19239 мешканців, а також 8539 сезонних робітників.

У Великому Токмаку починають свою театральну кар'єру відомі артисти Шумський, Юдін, Чикіна. Потім Юдін працював у Великому театрі Москви, а Чикіна – в київській оперетті.

У Великому Токмаку народився Єфіменко П.С. (1835-1908).

Токмачани пам'ятають про Г.У. Чечета – одного з перших авіаконструкторів України. У 1911 році його аероплан ЧУР №1 пролетів над летовищем Петербурга. Останні роки життя він працював у Великому Токмаку та Олександрівську.

Повідомлення про лютневу революцію у Петрограді докотилось до 28 лютого 1917 року, а 3-го березня тут відбулась багатолюдна демонстрація.

5 березня відбулися вибори до першої ради депутатів Великого Токмака. Меньшовики та есери одержали більшість у раді депутатів міста.

На протязі 1917 року політичне життя краю мало мирний характер. Партійні групи різних політичних партій вели дискусії про політичний момент.

Звістка про жовтневий переворот 1917 року у Петрограді прилетіла до Великого Токмака наприкінці жовтня. Ця подія викликала великий резонанс. Кілька днів підряд у містечку Великий Токмак та селищі Молочанськ проходили демонстрації та мітинги.

У січні 1918 року у Великому Токмаку проголошено Радянську владу і ліквідовано органи тимчасового уряду. Силою зброї переобрали Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів, а наступного місяця обрали волосну Раду. Вона запровадила на підприємствах робітничий контроль, 8-годинний робочий день. Було націоналізовано великі крамниці, для підтримання революційного порядку організовано загін міліції.

В роки громадянської війни м. Великий Токмак декілька разів переходив із рук в руки. Місто перебувало під владою більшовиків, махновців,білогвардійців. Остаточно місто звільнили від білогвардійців частини 42 дивізії 13-ої червоної армії 28 жовтня 1920 року.

У 1922 році з чотирьох приватних заводів Великого Токмака створили перший державний завод сільськогосподарських машин і знарядь, що одержав назву «Червоний прогрес». З 1922 року тут починається випуск віялок, косарок, сівалок, букерів. Великим здобутком заводу став перехід до виробництва двигунів внутрішнього згоряння потужністю від 10 до 35 кінських сил. Спільними зусиллями робітників «Червоного прогреса» і машинобудівниками Кічкаського заводу № 14 було виготовлено перший український трактор «Запорожець» у 1923 році. Цей трактор мав кращі якості ніж американський «Фордзон». На сільськогосподарській виставці у Москві у 1923 році, де експонувався «Запорожець», йому присуджено золоту медаль. Протягом 1923-1924 років завод випустив 200 тракторів.

У 1925 році на заводі виготовили 282 трактори «Запорожець», понад 10 тис. букерів, 1465 нафтових двигунів тощо. Продукція заводу була відома й за кордоном.

Не зважаючи на селянський опір, колективізація була завершена завдяки репресіям та голодомору.

На початку 1930 року завод розпочав серійний випуск бензинових двигунів «Прогрес» потужністю 5 та 10 кінських сил. А з січня 1933 року колектив заводу «Червоний прогрес» розпочав освоєння дизеля «Піонер» потужністю 5 та 15 кінських сил.

9 лютого 1932 року було створено Дніпропетровську область,до складу якої ввійшли також Великотокмацький та Молочанський райони.

Однією з найжахливіших трагедій нашого краю XX століття став голод 1932-1933 років. Його причини і наслідки були загальноукраїнськими. Колективізація сільського господарства обернулась катастрофою. Тисячі наших земляків було розкуркулено і виселено з своїх домівок, частину депортовано за межі України. Село розорялось, занепадало.

Про голод у рідному селі Новомиколаївці згадував наш знаменитий земляк Герой Радянського Союзу Олексій Кот: «Я двічі зазнав голод. В 1921 і 1933 роках. Досі пам'ятаю і пам'ятатиму довіку ті часи. Голод виснажував фізичні і духовні сили, зникало бажання працювати, читати, кохати. Ніяких інтересів крім бажання їсти. Їсти хотілося постійно – і вдень, і вночі. Їсти, їсти.. А навколо смерть. Першими вмирали діти. Померла моя племінниця Галинка, а незабаром і старший брат Прокіп...»

У 1933 році колектив червонопрогресивців створив новий двигун потужністю 22,5 к.с. при 500 обертах за хвилину. Щорічний випуск таких двигунів склав 7000 штук. У 1934 році дизелебудівний завод перейменовано на завод імені Кірова. Завод значно збільшував свої потужності. У 1930-ті роки завод імені Кірова випускав 75% нафтових двигунів малої потужності в СРСР.

У 1938 році Великий Токмак був переведений в розряд міста, в якому налічувалось 30 тисяч мешканців.

З початком війни на фронт відправили 6642 токмачан. До лав народного ополчення вступили 500 добровольців.

Токмачани показали приклади мужності та героїзму у боротьбі з ворогом. Вони захищали Брест, Київ, Москву, Ленінград, Сталінград...Токмачани воювали на всіх фронтах.

18 серпня 1941 року облвиконком видав розпорядження про евакуацію заводу ім. С.М. Кірова.

Вранці 7 жовтня гітлерівці захопили Великий Токмак. З допомогою зрадників вони вишукували та розстрілювали комуністів та радянських активістів.

У березні-квітні 1943 року гестапівці провели масові арешти підпільників. При спробі арешту у перестрілці з ворогом загинув В.Г. Акулов, від невміло кинутої гранати загинув Щава І.К.

Радянський уряд нагородив токмацьких підпільників та партизан бойовими медалями за мужність і героїзм у боротьбі з гітлерівцями.

Вранці 19 вересня 1943 року 13-а, 14-а, 15-а механізовані і 36-а танкова бригади 4-го гвардійського механізованого корпусу генерала Танасчишина Т.І. прорвались з боєм до східної околиці Великого Токмака.

26 вересня 1943 року дивізії трьох армій перейшли у наступ, але їх зустрів шквал вогню, тому радянські війська понесли значні втрати, але змогли прорвати оборону ворога.

Тисячі токмачан проявили героїзм та мужність на фронтах війни. На фронті загинуло близько 5000 токмачан та близько 500 пропало без вісті. Радянський уряд нагородив бойовими орденами та медалями 5580 токмачан. Найвідважнішим токмачанам Коту О.М., Матюху П.І., Ткаченку І.В. (посмертно), Гришину І.Т. (посмертно), Охай Г.У. присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

У 1945 році колектив заводу ім. Кірова виконав річний план по випуску оборонної продукції. Завдяки самовідданій праці робітників було повністю відбудовано завод у 1948 році.

Відбудова зруйнованих заводів, шкіл, будинків, клубів, крамниць району відбувалась за методом народної будови. У 1944 році побудували залізничний міст через р. Токмак і відкрився рух товарних потягів до міста Великий Токмак.

Успішно розвивались галузі машинобудування та металообробки, легка і харчова місцева промисловості, виробництво будівельних матеріалів.

У місті Токмак створюються нові підприємства. Так, у 1956 році стала до ладу швейна фабрика, у 1958 році – хлібозавод.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 30 грудня 1962 року місто Великий Токмак було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування. Місто одержало свою початкову назву – Токмак.

У середині 1960-х років на заводі ім. Кірова розпочались роботи по створенню нових дизелів потужністю до 300 кінських сил. Конструктори ЗіК першими в СРСР створили дизелі, що працюють на природному газу, а також вибухобезпечні – для вугільної промисловості.

У 1966-1975 роках відбувається значна реконструкція заводу ім. Кірова. Двигуни з маркою «ЗіК» користувались великим попитом не лише в радянських республіках. У 1970-х роках ЗіК експортував свою продукцію до 50 країн світу.

Завод виготовляв дизельні двигуни УТД-20 потужністю 300 к.с., які були призначені для оснащення бойової машини піхоти (БМП). Завдяки «двадцятці» завод перетворився на промисловий гігант із значною соціальною інфраструктурою.

У 1976 році завод ім. Кірова було реорганізовано у виробниче об'єднання «Південдизельмаш», що складалось з трьох заводів.

Велике значення для подальшого промислового розвитку м. Токмака мало спорудження підприємства з найновітньою технологією. 18 грудня 1964 року Державна приймальна комісія затвердила Державний акт прийняття першої черги КШЗ.

На заводі запроваджувались прогресивні технологічні процеси, за що колектив тричі нагороджувався бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.

У 1976 році КШЗ увійшов до складу виробничого об'єднання «АвтоКрАз». Одночасно з розвитком основного виробництва на підприємстві освоєно випуск 20 найменувань товарів народного споживання.

У 1964 році створили завод металогосптоварів на базі декількох промартілей. Підприємство виробляло металічні сейфи, інструментальні товари, залізні вироби, пічне литво та сувеніри з металу і кераміки.

У вересні 1984 року відбулось свято 200-річчя заснування міста Токмака. Відзначаючи успіхи в господарському та соціально-культурному будівництві, Президія Верховної Ради України нагородила м. Токмак Почесною Грамотою.

Економічна криза в Україні привела до різкого падіння виробництва в промисловості. Порівняно з 1988 роком, у 1995 році завод ім. Кірова виготовив всього 6% дизелів, а у 2004 році лише 0,8%. У 1998 році ТКШЗ виробляв лише 1% поковок/600 тонн/ від належної потужності підприємства.

З 2000 року ВАТ «ТКШЗ» нарощує обсяги та номенклатуру виробів.

У 2004 році завод мав номенклатуру поковок понад 350 найменувань. Сьогодні токмацькі ковалі відправляють поковки на автозаводи: «АвтоЗАЗДЕУ», Луцький, Мінський, Іжевський, Кременчуцький, Львівський та інші.

Завод виконує широкий асортимент товарів народного споживання: молотки, кувалди, тиски, секатори, гантелі та інше.

У 2004 році завод виробив близько 10 тис. тонн поковок, тобто близько 17% від потужності підприємства.

Місто має високий промисловий потенціал. У галузевій структурі промисловості визначальне місце належить машинобудуванню та металообробці – 90,3%, харчової промисловості – 4,7%, легкій промисловості – 5%.

До галузі машинобудування та металообробки належить три підприємства: ВАТ «Південдизельмаш», ВАТ «Токмацький ковальсько-штампувальний завод», ЗАТ завод «Прогрес».

До галузі харчової промисловості належать два підприємства: , ТОВ «Хліб Токмака».

До галузі легкої промисловості належить «Токмацька швейна фабрика». «Південдизельмаш» перетворено в акціонерне товариство у березні 1995 року. Підприємство випускає дизелі та дизельгенератори розмірністю 4Ч 10,5/13, 6Ч 12/14 та Ч 15/15. Сьогодні це єдине підприємство в Україні, що виробляє засоби малої енергетики.

ЗАТ «Завод Прогрес» працює над випуском такої продукції: * шафи електрозв'язку ШЛ ЕС-061; * уніфіковані контейнери для збирання побутового сміття; * маслоохолоджуючі пристрої ДЦ-180.

ЗАТ «Токмацька швейна фабрика» виконує замовлення по пошиттю форм міліціонерів, пошиттю дитячого одягу.

ТОВ «Хліб Токмака» створено в жовтні 2001 року, забезпечує хлібом та хлібобулочними виробами мешканців міста та району.

ТОВ «Гора-Україна» випускає продовольчі консерви, кетчуп, соус, гриби, томатну пасту.

Питома вага надходжень від суб'єктів малого підприємництва в загальному обсязі власних надходжень місцевого бюджету складає 20%. Таким чином, сфера малого бізнесу успішно розвивається в нашому місті.

У місті знаходяться три учбові заклади: Токмацький механічний технікум ЗНТУ, на базі технікуму створено консультаційно-навчальний центр Українського державного морського технічного університету у м. Миколаєві, Південно-Український інститут бізнесу та професійно-технічний ліцей №21.

Система охорони здоров'я міста Токмака включає 4 медичні заклади: центральна районна лікарня (ЦРЛ), протитуберкульозний диспансер, станція переливання крові та санітарно-епідеміологічна станція.

У місті культурну політику визначають міський будинок культури, 3 публічних бібліотеки, міський краєзнавчий музей, громадський народний музей ВАТ «Південдизельмаш», дитяча музична та художня школи.

На території міста виходить 5 газет: міська газета «Наше місто Токмак» та міськрайонні: «Токмацький вісник», «Таврія», «Токмацька гривня», «Народна трибуна»,працює місцеве радіомовлення.

В 2004 році жителі міста Токмак святкували 220 річницю з дня заснування.